***
Давайте перепродамо…
По курсу…
По чорноринковому…
Давайте перепродамо
Чотири клаптики землі
І трошки неба…
Може, купить нас хтось
Зі щурами і таганами,
З плювками на спину,
З камінням в кишенях –
З усім нашим унікальним
Гі…рляндовим способом життя…
Я вчора бачила щура…
На власні очі…
Близько і чітко,
Як часом бачу саму себе
У дзеркалі
(до того, як накладу грим
І натягну маску)…
Сидів собі на найвищій сходинці
На пташиному пір’ї…
І дивився.
В очі.
Зверхньо,
По-господарськи…
На нього кричали,
А він сидів.
У нього жбурляли камінням,
А він сидів…
І ніхто не насмілився підійти впритул
І вдарити палкою.
«Тваринка Божа», -
То голос з натовпу.
«А кажуть, він єдиний
Вижив після отрути. –
Не взяла. – Святий», -
(Авжеж, святих отрута не бере) –
Набожно проказала бабця.
«Святий! Святий…», -
Натовпом… Натовпом…
А щур сидів.
Йому несли їжу,
Йому досипали пір’я,
А він сидів.
Йому майстрували клітку,
А він сидів…
Не рухався…
«Якийсь недотравлений!» -
На весь голос
Закричало дівча
Років шести…
І її швиденько відтягли від сходів…
Давайте перепродамо…
По курсу…
По чорноринковому…
Вісім променів сонця
І сім мільйонів живих…
Тих, що ремствують
За межами…
Тих, що вічно шукають прихистку
Межи соснами…
Трьома…
Перепродамо
З усім їх унікальним
Гі…рляндовим способом життя…
Я вчора бачила щура…

***
А часом – геть усе – усім й нікому.
Усе до крихти, геть до всіх чортів!

А тиша ходить пошепки і кволо,
Бо хтось її почути не хотів.

А я – усе усім – на всі погости
По кілька свічок і по васильку…

Заходьте в гості! Всі заходьте в гості!
Хоча б на мить і чарку коньяку…

А тиша стиха стане на порозі
І чорнооко дивиться у світ…

Біжить дорога, а по тій дорозі –
Старий-старий, а все ще чорний кіт…

***
І все так просто – я сьогодні боса,
Така, як світ, коли ідуть дощі,
Коли сутужно стогнуть і голосять
Сумні вітри під арками кущів.

І все так просто – вересневий відчай
І вересова туга під крилом…
Мо’, хтось колись й для мене спалить свічку,
Коли вночі брестиму… За вікном

Тепер все просто – біло і зелено…
Цвітуть сади, духм’яніють вуста…
Мо’, хтось запалить свічку і для мене…
Хоч на спомин під образом Христа…

***
Щоночі я переховую тебе від тебе самого...

Я заплющую очі, і починається вічна гонитва:
Ти біжиш за мною, а я — за тобою,
І ніхто ніколи нікого не наздожене,
Бо біг по колу — це безперервний рух,
В якому головне — рухатися в одному темпі.
Часом хочеться спинитися,
Але ти так благально дивишся на мене.
І я біжу... Біжу, щоб не змінювати нічого...
Ти так боїшся змін...

Щоранку я намагаюся не зійти з дистанції...

Я розплющую очі. Вхекано схоплююсь на ноги,
Щоб бігти далі (до тебе — наче від тебе),
Бо пам’ятає тіло, що головне —
Це рухатись в одному темпі...

***
Чомусь так тісно. Невимовно тісно.
Над стиглим містом крилять журавлі.
...Хтось розірвав гранатове намисто,
І розкидав, як долю, по землі...

А журавлям до намистин байдуже —
Не терпить небо в собі камінців...
...І тільки ти, мій безіменний друже,
Тримаєш завжди камінь у руці...

Чому ж так тісно?.. Місто ж як безодня...
Лети й лети — крила й на те крила —
За журавлями. Я вже майже згодна,
Коли б іще злетіти я б змогла...

Лети й лети... А вічність — як дорога.
І ти, мій друже, в серці — як стилет...
...По намистинам проїжджають дроги...
Зібрати б з них хоча б якийсь браслет...

***
Хочу бути...

Я хочу бути Вашою маленькою дівчинкою,
Вашим маленьким найбільшим щастям,
Вашою нахабною усмішкою у кутиках очей.
Хочу раптом з однієї перетворитися на єдину
І затуляти Вас од пронизливих осінніх протягів.
Довгими зимовими вечорами зігрівати Ваше серце
І тулитися щокою до Вашого неголеного підборіддя...

Я хочу бути райдугою у Вас над головою
І веснянкою на Вашому обличчі,
Бриніти сонячним зайчиком на кінчиках Ваших вій
І ховатися від негоди у безоднях Ваших долонь.
Хочу бути зіркою, щоб зірватись і полетіти
У Ваше найзаповітніше здійснене бажання.
Хочу мандрувати із Вашим всесвітом...

...І точно знати, що все це Вам потрібно...

***
В...П...
Чуєш, брате мій, вечір — як безодня.
В зерна налились спечені жита...
А до ніг паде прожите сьогодні,
І серпнева ніч в очі загляда...

Чуєш, брате мій, всі стежки поснули.
А хрести велично додають світи...
Спочиває літо. І гудять, як вулик,
Ноги і дороги, що не перейти...

Чуєш, брате мій, затишно і пишно —
Страшно ворухнутись між плюсів і снів...
Стиха шарудять вже відстиглі вишні,
І вмовкає хор віщих голосів...

***
Umsonst malst du Herzen ins Fencter*
Пауль Целан

На шибі малює серця закохана юнка.
Обидва перетнуті тонкою стрілою
Чи то Амура, чи то...
Бог зна, хто цілить у серце стрілою...
Виводить повільно й натхненно.
А в кожному серці літери...
Пальці обережно торкаються скла,
Чи, швидше, подиху, що впевнено розсівся на склі...

На шибі малює серця закохана юнка.
Натхненно і старанно.
Відходить назад. Оцінює.
А тоді швиденько стирає й дивується,
Чому замість кохання на склі каракулі...

На шибі малює серця закохана юнка...
Позаду неї сидить Амур
(Ну, чи той, хто цілить у серце стрілою).
Дивується подиву в її очах.
Бо точно знає, що
Кохання на склі — то завжди каракулі....

* Даремно малюєш на шибі серця (Пауль Целан)

***
В...Н...
Ти просто далеко. Ти там, де слов’янська душа
Чіпляється вперто за нерозуміння Європи,
Де вічно знервований вечір спадає, мов шаль,
На три колоски голодним із житнього снопу.

ТИ там, де дощі. Де я захлинаюсь від слів —
Бо впертому вітру так тісно і так нерозлого.
Ти там, де півсвіту зникає на карті світів,
Куди не ведуть від мене ніякі дороги...

Ти просто далеко... Бруківкою стигнуть шляхи...
Твоєї ходи до мене — ні сліду, ні звуку...
І мерзне цілунок на кінчиках пальців руки,
І навіть у снах без сил опускаються руки.

Ти надто далеко... Я падаю в сон, як в печать
Під тим, що ти станеш у центрі моїх світобачень
Так тихо і просто, як тихо і просто мовчать
Розбиті шляхи, без сумнівів, знаків і значень...

***
Переплач, переплач, переплач, або перебісися, -
Кажуть зорі мені. Я сьогодні сама не своя.
Я – бісиця сьогодні, всесильна безкрила бісиця.
Переламано крила – лишилась старенька мітла.

Я не вмію повзти – я літати повинна, літати.
Я не вмію боятись чужих невідомих висот.
Я із крил наскубла трохи білої-білої вати,
І тепер на мітлі я – найкращий у світі пілот.

Я – остання чудна, трохи дивна і трохи розкута.
Я спалахую світлом вогненно-червоних очей.
Я всесильно-не-зла. Мій малий кишеньковий Іуда
Просто виліз з кишені і всівся на ліве плече…

Переплач, переплач, переплач, або перебісися.
Цілий всесвіт в снігах, а у мене – старенька мітла.
Я сьогодні – бісиця, поламанокрила бісиця.
Я сьогодні сама, на цілісінький всесвіт – сама…

Біля музею Сальвадора Далі

1.
Не проклинай мене і не зови.
Я тут. Я — зорі біля твого неба.
З цієї першосонної зими
Мені нема шляху, нема — до тебе.
Сьогодні — сон. Сьогодні — темна ніч,
І очі, перестиглі у обіймах.
А ти не клич, не клич мене, не клич,
Бо Всесвіт весь — в сльозі на твоїх віях.
Не проклинай мене і не зови.
Я тут. Я — іній, що осів на скронях.
З цієї безпробудної зими
Я вийду світлом у твоїх долонях.
2008-07-18

2.
Колись давно я буду твоїм сном,
Навіяним дзижчанням бджіл у зорях...
Чи першим птахом, чи останнім дном,
Чи може сонцем, де спіткнеться сонях.
Я буду всім. Я буду навіть там,
Де впаде ніч на зорі, як на руки.
Колись давно, коли сумним світам
Ще будуть світлом потойбічні звуки.
Колись давно я стану поміж нас
Осіннім сонцем із опалим листям,
Бо хтось один не дотанцює вальс
І не впаде гранатовим намистом,
Загубленим, як вечір у дощах,
В думках про те, що люди — тільки люди.
Колись давно я видивлюсь у снах
Про те, що нас колись-таки не буде.
Колись давно я стану твоїм сном,
Чи тим порогом, де спіткнеться доля,
Бо вже сьогодні стали ремеслом
Усі світи, в яких спіткався сонях...

***
Давайте перепродамо…
По курсу…
По чорноринковому…
Давайте перепродамо
Чотири клаптики землі
І трошки неба…
Може, купить нас хтось
Зі щурами і таганами,
З плювками на спину,
З камінням в кишенях –
З усім нашим унікальним
Гі…рляндовим способом життя…
Я вчора бачила щура…
На власні очі…
Близько і чітко,
Як часом бачу саму себе
У дзеркалі
(до того, як накладу грим
І натягну маску)…
Сидів собі на найвищій сходинці
На пташиному пір’ї…
І дивився.
В очі.
Зверхньо,
По-господарськи…
На нього кричали,
А він сидів.
У нього жбурляли камінням,
А він сидів…
І ніхто не насмілився підійти впритул
І вдарити палкою.
«Тваринка Божа», -
То голос з натовпу.
«А кажуть, він єдиний
Вижив після отрути. –
Не взяла. – Святий», -
(Авжеж, святих отрута не бере) –
Набожно проказала бабця.
«Святий! Святий…», -
Натовпом… Натовпом…
А щур сидів.
Йому несли їжу,
Йому досипали пір’я,
А він сидів.
Йому майстрували клітку,
А він сидів…
Не рухався…
«Якийсь недотравлений!» -
На весь голос
Закричало дівча
Років шести…
І її швиденько відтягли від сходів…
Давайте перепродамо…
По курсу…
По чорноринковому…
Вісім променів сонця
І сім мільйонів живих…
Тих, що ремствують
За межами…
Тих, що вічно шукають прихистку
Межи соснами…
Трьома…
Перепродамо
З усім їх унікальним
Гі…рляндовим способом життя…
Я вчора бачила щура…

2008-12-15