***
В...Н...
Ти просто далеко. Ти там, де слов’янська душа
Чіпляється вперто за нерозуміння Європи,
Де вічно знервований вечір спадає, мов шаль,
На три колоски голодним із житнього снопу.

ТИ там, де дощі. Де я захлинаюсь від слів —
Бо впертому вітру так тісно і так нерозлого.
Ти там, де півсвіту зникає на карті світів,
Куди не ведуть від мене ніякі дороги...

Ти просто далеко... Бруківкою стигнуть шляхи...
Твоєї ходи до мене — ні сліду, ні звуку...
І мерзне цілунок на кінчиках пальців руки,
І навіть у снах без сил опускаються руки.

Ти надто далеко... Я падаю в сон, як в печать
Під тим, що ти станеш у центрі моїх світобачень
Так тихо і просто, як тихо і просто мовчать
Розбиті шляхи, без сумнівів, знаків і значень...