Біля музею Сальвадора Далі

1.
Не проклинай мене і не зови.
Я тут. Я — зорі біля твого неба.
З цієї першосонної зими
Мені нема шляху, нема — до тебе.
Сьогодні — сон. Сьогодні — темна ніч,
І очі, перестиглі у обіймах.
А ти не клич, не клич мене, не клич,
Бо Всесвіт весь — в сльозі на твоїх віях.
Не проклинай мене і не зови.
Я тут. Я — іній, що осів на скронях.
З цієї безпробудної зими
Я вийду світлом у твоїх долонях.
2008-07-18

2.
Колись давно я буду твоїм сном,
Навіяним дзижчанням бджіл у зорях...
Чи першим птахом, чи останнім дном,
Чи може сонцем, де спіткнеться сонях.
Я буду всім. Я буду навіть там,
Де впаде ніч на зорі, як на руки.
Колись давно, коли сумним світам
Ще будуть світлом потойбічні звуки.
Колись давно я стану поміж нас
Осіннім сонцем із опалим листям,
Бо хтось один не дотанцює вальс
І не впаде гранатовим намистом,
Загубленим, як вечір у дощах,
В думках про те, що люди — тільки люди.
Колись давно я видивлюсь у снах
Про те, що нас колись-таки не буде.
Колись давно я стану твоїм сном,
Чи тим порогом, де спіткнеться доля,
Бо вже сьогодні стали ремеслом
Усі світи, в яких спіткався сонях...