Поїзди

1

Ці поїзди летять, як урагани,
Зривають рейки літургійних дум
І біль століть, пропечений пісками,
І одинокий поосінній сум.
І відлітають самотинно в ирій
За втомленим приреченим „куди?”,
І, розчинившись в позахмарних хвилях,
Свої навіки плутають сліди.

2
Ці поїзди летять завжди від тебе,
Лишаючи двожилаві шляхи...
В обіймах рук зимове стигне небо,
В обіймах хмар — дві схрещених руки.
На не-забудь — останній спалах сонця
І блиск очей, і змучений вагон...
Ці поїзди лишають на долоньці
Прощальних сліз розплаканий вогонь...

3
Ці поїзди — альтернатива часу:
Я не живу — я їду в поїздах...
Вокзал, перон, і шпали часто-часто...
Перон, вокзал — то мій чумацький шлях.
Жилаві рейки, як гітарні струни,
Натягнуті до дзенькоту і снів.
По них в нікуди, як старі джигуни,
Летять вагони чередою днів.
Мільйон разів заходить-сходить сонце,
Мільйон разів впадає-тане сніг...
Я не живу — дивлюся крізь віконце,
Як розтинають прабатьківський гріх...

4
У цьому поїзді топилися світи.
За вікнами волошки синьо-синьо
Сльозили очі. Праглося зійти
Із поїзда у втому підосінню.

Шмагаючи ногами по ріллі,
За поїздом неслися босоного
Розкуті мрії, клаптики землі
І втишені запилені дороги.

А поїзд біг. По коліям. Квиток
В один кінець — зворотних не буває.
Ковток води б! Волошковий ковток!
А вже перон. І вітер зустрічає.

5
Цей поїзд біг за сонцем, біг на захід,
Відштовхуючись вперто від землі.
Над ним летіли чорнокрилим птахом
І розстелялись криком по ріллі
Солодкі спогади, тривоги, півпрощання.
Минала ніч, спліталися шляхи,
А поїзд біг, націлившись на ранок,
Щоб журавлів устигнути з руки
Гостинно хлібом й літом привітати.
Цей поїзд біг, штовхаючи світи.
А журавлі зліталися на хати,
Немов на прощу, до своїх святих
Столітніх гнізд...