Я — українка

Я — українка.
Я виросла вчора. Із гри з ляльками,
Із маленьких кісок із жовто-блакитними бантиками,
Із сліпої віри в досконалість і відвертість світу
Під червоним прапором.

Я — українка.
Тисячі років я носила вишиванку, запаску і вінок,
Говорила тисячами мов,
І робила тисячу справ водночас.
І тисячу років серце моє розривалося
Від раптового недотягування
До першої материнської колискової.

Я — українка.
В моїх очах — блакитна велич неба.
В моїх руках — незміренні скарби землі моєї.
Моє жовто-блакитне „Я” дерли на двоє,
Обмежували мій простір червоним,
Розчавлюючи моє серце вбивством моїх безсмертних дітей.
Тисячу разів ламали мені ноги
І ставили мене на коліна,
І тисячу разів я підводилась зі словами:
— Я — українка!